Ніколаєнко М. М - gozda.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Ніколаєнко М. М - страница №1/1

Ніколаєнко М.М.


Саєнко С.В.

МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ ВІЛЬНІЙ БОРОТЬБІ

Методичні рекомендації з боротьби розраховані на коло студентської молоді, що регулярно займається у групах спортивного вдосконалення та бажає додатково підвищити свій методичний та теоретичний рівень.

На практичних заняттях студенти оволодівають технікою спортивної боротьби, набувають знання в галузі методики навчання та тренування, удосконалюють різноманітні тактико-технічні дії. Успішнысть спортсмена залежить від виконання наступних вимог:


  1. Систематичне відвідування учбово-тренувальних занять.

  2. Виконання залікових вимог та спеціальних тестів з боротьби.

  3. Участь у змаганнях, затверджених в перспективному плані спортсмена.
Процес навчання

Процес навчання містить у собі діяльність викладача-тренера та студента і носить виховний характер. Він нерозривно пов’язаний з формуванням особистості (світогляд, риси характеру, воля, звички, розвиток фізичних якостей). Для досягнення мети в процесі підготовки спортсмена-борця виділяються наступні задачі:

1. Зміцнення здоров’я;

2. Розвиток фізичних і вольових якостей;

3. Засвоєння знань з теорії спортивної боротьби;

4.Оволодіння технічними і тактичними діями в боротьбі та досягнення високих спортивних результатів;

5.Навчання інструкторсько-методичним навичкам і навичкам з організації проведення та суддівства змагань.



Зміст навчання

Навчання спортивній боротьбі складається з теорії та практики. Обсяг матеріалу з теорії й практики визначається програмою. Матеріал програми розподіляється викладачем по окремим заняттям і складає фактичний зміст та визначає "Форми організації і зміст занять".



Принципи навчання

До основних принципів, відповідно до яких формується процес навчання спортивній боротьбі, відносяться - свідомість, активність, наочність, систематичність, доступність і міцність.



Закономірність вивчення техніки боротьби

Спортивна практика боротьби, виробила атакуючі, захисні і контратакуючи структури технічних дій.

Атакуючі дії, є основними для всього комплексу технічних засобів. Приступаючи до навчання основним технічним діям, необхідно враховувати фізіологічні закономірності становлення рухових навичок, закономірність механіки, будови організму людини, процеси пам’яті, мислення і емоцій.

На першому році навчання провідною задачею є вивчення техніки боротьби. Вона і визначає зміст занять: підбір засобів і методів фізичної і тактичної підготовки, а також режим виконання спеціальних вправ.

Усі прийоми поділяються на групи. У стійці, наприклад, у вільній боротьбі таких шість груп (переклади, кидки нахилом, кидки через плечі, кидки з поворотом спиною, кидки прогином, звалювання). У кожній з цих груп є найбільш типовий прийом - основа структури, що вивчається спочатку. Надалі вивчаються інші варіанти - прийоми даної групи. Наприклад, у стійці в групі кидків через спину нараховується більше 14 прийомів. Після вивчення кидка через спину з найбільш простим захопленням (основа структури), легко опанувати й інші прийоми з цієї групи .

Такий перенос рухової навички, коли вивчення одного прийому сприяє вивченню цілої групи прийомів, називається позитивним переносом. Однак у практиці, якщо прийоми вивчаються відразу один за іншим, зустрічається негативний перенос.

Як тільки борець опанує техніку проведення прийому за простих умов (без протидії партнера), необхідно навчити його виконувати прийом за складних умов спортивних поєдинків. Борець повинен вміти проводити прийом в зручний момент поєдинку, не замислюючись над його деталями. Для цього треба, щоб уміння поступово перейшло в навичку - дію, виконання якої, завдяки багаторазовому повторенню, придбало автоматизований характер.

Вивчення технічних дій

Вивчення прийомів. На даний час прийняті два основних способи послідовності вивчення прийомів: концентричний і лінійний. При концентричному вивченні спочатку вивчають усі перші прийоми з кожної групи, потім усі другі прийоми з кожної групи і т.д.

При лінійній побудові навчання спочатку вивчають усі прийоми з однієї групи, потім усі прийоми з другої групи і т.д.

Концентричне навчання прийомів проводиться на заняттях секцій колективів фізичної культури, а лінійне - на зборах, семінарах тренерів і в спеціальних фізкультурних навчальних закладах

Вивчення захистів. Захисти ускладнюють умови для виконання прийомів, їх вивчають після того, коли вже добре засвоєний відповідний прийом. Не рекомендують вивчати захист від прийомів на тому ж уроці, де розучують атакуючий прийом. З прийомами захисту знайомлять на наступному уроці. Спочатку вивчають прості захисти, а потім більш складні. До простих захистів відносяться - пов’язані із силовою протидією зусиллям того, хто атакує; до складних - захисти, що пов’язані з різними переміщеннями. По можливості варто вивчати такі захисти, після яких можна переходити до активних дій, а також стандартні, що застосовуються проти різних атак.

Вивчення контрприйомів. До вивчення контрприйомів приступають після того, як борці опанують у поєдинках захист від прийому і після того, як буде засвоєний прийом, що застосовується у якості контрприйому. Деякі контрприйоми вивчаються разом із захистом. Захист і прийом повинні бути засвоєні борцем так, щоб у поєдинку спортсмен не відволікався для контролю за виконанням окремих його елементів, а всю увагу зосереджував на аналізі обстановки, що складається, а також передбаченні атаки суперника й виборі зручного моменту для проведення контрприйому.

Вивчення комбінацій. Комбінації прийомів вивчають після того, коли добре засвоєні прийоми, з яких вони складаються, а також коли у партнера зміцниться навичка захисту від першого прийому комбінації і він виконує її автоматично. Вивчення комбінації раніше, ніж у партнера буде вироблена стереотипна захисна реакція на атаку, може призвести до зриву комбінації і в результаті той, хто атакує, втратить впевненість у її ефективності. З цього загального правила можуть бути виключення:

1. У випадку, якщо комбінації будуть побудовані так, що в результаті виконання першого прийому супротивник стане в зручне положення для проведення другого прийому, комбінації:

- перевід у партер ривком за руку - накат;

- кидок - утримання;

2. У випадку, коли другий прийом легше засвоюється тими, хто займається в комбінації, а не окремо, наприклад:

переворот важелем - переворот прогином із важелем.



Методика вдосконалення майстерності борця

Спортивна майстерність борця залежить від того, якими технічними і тактичними засобами він володіє, яка його загальна і спеціальна фізична тренованість, психологічна і теоретична підготовленість. Ці сторони майстерності борця тісно пов’язані між собою.

Техніка є основою майстерності, вона багато в чому визначає його можливості і його клас. У кожного борця складається свій арсенал засвоєних технічних дій.

Різнобічна технічна підготовка борця - одна з найважливіших вимог сучасного рівня розвитку спортивної боротьби. Різнобічно підготовленим можна вважати такого борця, що вміє застосовувати на змаганнях різноманіття прийомів і контприйомів, а також користуватися захистами від усіх дій, що є атакуючими і контратакуючими.

Для успішного виконання прийому в змагальному поєдинку недостатньо засвоїти тільки його технічну структуру, необхідно ще володіти визначеним запасом знань, умінь, навичок у тактиці. Тому вдосконалювання техніки відбувається у нерозривному зв’язку з удосконалюванням тактики.

Удосконалювання технічної підготовки борця відбувається за наступними напрямками:

1. Виправлення помилок і підвищення раціональності структури виконання прийомів, контрприйомів і захистів.

2. Придбання уміння виконувати технічні дії з різними суперниками і у різноманітних динамічних ситуаціях.

3. Розвиток фізичних якостей, що застосовуються переважно у проведенні улюблених прийомів.

4. Підвищення рівня прояву вольових якостей (наполегливості, рішучості, упевненості та ін.), що грають велику роль в успішному виконанні улюблених прийомів.

У боротьбі рухова навичка щоразу виявляється в різних умовах. Тому задача вдосконалювання майстерності борця полягає в умінні виконувати технічні дії з різних вихідних положень у різноманітних ситуаціях, а також застосовувати різні способи підготовки сприятливих умов.

Більшу частину спеціальних вправ і поєдинків, спрямованих на удосконалювання техніки, рекомендується проводити з різними партнерами, у сутичці з більш слабким супротивником борець має можливість ширше застосовувати різні технічні прийоми і частіше атакувати. У сутичках із сильним суперником спортсмен вимушений більше використовувати захисні дії.

Удосконалювання уміння змінювати окремі деталі прийому, виходячи з конкретно сформованих обставин, відбувається у вправах із партнером. Партнер за допомогою вихідних положень (у тому числі й на краю килима), що відповідають захисній чи контрактуючій тактиці дій, створює перешкоди в проведенні прийому.

Технічні дії, що виконуються на тренуванні, необхідно систематично закріплювати й шліфувати в обстановці змагань.

Удосконалювання з техніки і тактики проходить в основній частині учбово-тренувального й тренувального заняття, під час участі борців у змаганнях, а також на самостійних заняттях. Крім того, вправи, які спрямовані на удосконалювання технічних і тактичних навичок, включаються до розминки перед сутичкою.

Удосконалення з техніки й тактики вимагає від борця великої працьовитості, творчого підходу до тренувань і завзятості в досягненні поставленої мети.



Література:


  1. Арзютов Г.Н. - Многолетняя подготовка в спортивных единоборствах./КНПУ им. Драгоманова. - 1999

  2. Галковский И.М., Катулин А.З. - Спортивная борьба. М. ФиС. - 1968

  3. Ленц А.Н. - Спортивная борьба М. ФиС.-1964

  4. Международная федерация по борьбе (FILA)//Правила соревнований по борьбе. – 2005

Агеев П.М.


РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ ГОТОВНОСТІ В БОРОТЬБІ ДЗЮДО І САМБО
Фізична підготовка борця є основою для удосконалювання інших сторін його підготовки і особливо технічної і тактичної.

На різних етапах тренування в річному циклі в різних періодах обсяг фізичної підготовки буде розрізнятися. У підготовчому і перехідному періодах вона займає чільне місце, а в основному періоді - допоміжне. При плануванні тренувального процесу тренер-викладач ставить спортсменові конкретні задачі по переважному розвитку визначеної якості (сили, швидкості, спритності, гнучкості, витривалості т.д.). Основним методом фізичної підготовки борця є метод збільшення фізичних навантажень.

Змінюючи характер навантажень, ми удосконалюємо фізичні якості: силу, витривалість, швидкість, спритність, гнучкість. Фізичні навантаження можливі тільки при виконанні певних рухових дій людини, які пов'язані також з діяльністю нервово-м'язового апарата. Дії одного характеру можуть сприяти розвиткові різних якостей.

Сила

Сила борця - це здатність у процесі боротьби напругою м'язів робити визначені рухи, переборювати або протистояти впливові яких-небудь сил. Для збільшення сили застосовуються вправи, що викликають граничне або субмаксимальні напруги м'язів.

У боротьбі постійно відбувається зміна ситуацій, у зв'язку з чим потрібні різні за характером м'язові зусилля (динамічні і статичні).

Динамічні напруги м'язів у боротьбі можуть проходити на тлі значної утоми або на свіжі сили, з максимальним або невеликим навантаженням, після тривалого розслаблення або відразу після первісного скорочення. Відповідно до цього для розвитку сили вправами в динамічному режимі рекомендуються наступні методи:



Метод "до відмовлення".

При виконанні вправ пропонується неграничне обтяження (60-80% від максимального), при якому рух може повторюватися неодноразово. Останні повторення дії виконуються на тлі утоми і з граничною напругою.

Метод "до відмовлення" передбачає такі вправи, як підтягування на поперечині, згинання і розгинання рук в упорі лежачи, присідання на одній нозі або з партнером на плечах і ін.

Після невеликого відпочинку виконання вправи може бути повторено.



Метод граничних (великих) навантажень.

Вправи виконуються з граничним обтяженням, таким, при якому спортсмен може виконати вправу тільки 1-2 рази. При застосуванні цього методу утома настає набагато швидше, ніж при виконанні методу "до відмовлення". Відновлення ж після виконання вправ відбувається швидше. Після невеликого відпочинку (3-10 хв.) вправа повторюється (робиться кілька підходів). Вправи виконуються зі штангою, гирями і т. ін.



Метод мінливих навантажень.

Спочатку вправа виконується з невеликим обтяженням, потім із середнім і, нарешті, із граничним. Можуть бути й інші варіанти послідовності: спочатку виконується вправа з великим обтяженням, потім із трохи меншим; спочатку вправа з малим навантаженням, потім із граничної і знову з малої , але з більшою кількістю повторень. Цей метод застосовується, коли комбінуються різні вправи для розвитку сили. Наприклад: присідання, стрибки і присідання з партнером на плечах і ін.

Метод мінливих навантажень найбільш розповсюджений щодо метода розвитку сили борця.

Здатність розвивати великі статичні напруги м'язів виконуються наступними методами:



Ізометричний метод.

Спортсмен приймає яку-небудь позу (кут у висі, упор, стійка й ін.) і утримує до межі (міг удержати позу 2-8 с.). Чим більше зусиль додає спортсмен, чим менше часу може утримувати позу, тим ефективніше вплив навантаження.



Метод, що уступає.

До відповідних м'язів додається набагато більша сила, чим та, котру вони можуть перебороти або удержати. У результаті гранично напружений м'яз розтягується. У цьому випадку розвивається сила, що іноді значно перевершує силу, що м'яз може розвити при динамічному режимі роботи.

Найбільш типовими для цього методу є вправи з партнером (вправи з опором), зстрибування з висоти і ін.

Застосування сили в боротьбі.

У боротьбі взагалі й особливо в боротьбі в одязі, крім м'язової сили велике значення має використання інших сил. Так, якщо борець при виконанні кидка крім сили скорочення м'язів використовує силу ваги власного тіла, прикладену в напрямку кидка, сила впливу на тіло супротивника значно збільшується. Але крім сили ваги для кидка може бути використана сила інерції, сила скорочення м'язів супротивника і сила ваги його тіла. При зустрічах у змаганнях борців, рівних по майстерності у використанні "додаткових" сил, що вирішують фактором може виявитися сила власних м'язів.



Вивчення варіантів техніки варто проводити таким чином, щоб кожен прийом вивчався в різних варіантах з акцентом на використання роздільно по перевазі:

1. сили ваги тіла супротивника;

2. сили ваги що атакує;

3. м'язових зусиль що атакує;

4. м'язових зусиль супротивника;

5. інерції супротивника;

6. інерції провідний прийом.

Потім варто навчити борця виконувати прийоми з використанням одночасно всіх або декількох додаткових сил.

Разом з формуванням уміння використовувати додаткові сили в боротьбі варто дати дзюдоїстові (самбістові) знання біомеханіки.


Розвиток витривалості

Витривалість, як фізична якість, це здатність організму спортсмена переносити вплив на нього високих фізичних навантажень.

Виміряється витривалість борця часом, протягом якого він може вести сутичку у високому темпі, а також здатністю зберігати працездатність протягом усього змагання. У процесі боротьби спортсмен повинен виконувати великий обсяг роботи і довгостроково підтримувати високий рівень працездатності.

Функціональні можливості м'язової системи залежать від швидкості протікання відновлювальних процесів, від здатності м'яза працювати в режимі недовідновлення та від сили самого м'яза.

Швидкість протікання відбудовних процесів залежить від забезпечення м'яза необхідними речовинами і функціональними можливостями фосфокреативного механізму і гліколітичного механізму.

Швидкість протікання відбудовних процесів залежить від діяльності серцево-судинної і дихальної систем, складу крові, буферних властивостей її, глікогену і т.ін.

Розвиток аеробних і анаеробних процесів у працюючому м'язі дозволяє удосконалювати її витривалість.



Збільшення функціональних можливостей нервової системи забезпечує здатність нервової системи протистояти стомленню. Стомлення нервової системи відбувається в результаті:

1. тривалих процесів розумової діяльності (розумове);

2. напруженої діяльності аналізаторів (сенсорне);

3. тривалого впливу інтенсивних емоцій (емоційне);

4. тривалого порушення рухових зон кори великих півкуль (фізичне).

Для того, щоб протистояти стомленню рухових зон кори, у тренуванні застосовуються статичні та одноманітні динамічні вправи. Час впливу цих навантажень підвищують поступово.


Розвиток швидкості
Швидкість - це здатність виконувати рухи з великою швидкістю за певний час. Виміряється швидкість часом виконання закінченої дії.

Швидкість борця залежить від:

1. Швидкості реакції.

2. Співвідношення сили м'язів і переміщування маси.

3. Частоти зміни одних рухів іншими.

4. Досконалості виконання технічних дій.

Виконання загально розвиваючих вправ, що вимагають швидкої зміни одних рухів іншими, сприяють розвиткові швидкості рухів борця.

Рекомендується розвивати швидкість борця наступними методами:

1. Метод зменшення часу , що відводиться на рішення рухової задачі. Можна проводити сутички із завданням виконати прийом за короткий проміжок часу (із "форою"), у яких одному з борців пропонується ліквідувати "перевага" супротивника і перемогти ( протягом 1-2 хв.).

2. Інтервалъний метод. Борцеві пропонується провести трохи (3-5) сутичок по 1-2 хв. У швидкому темпі з інтервалом 3-5 хв. Поступово відрізки відпочинку скорочуються, а час і темп сутичок зберігаються.

3. Перемінний метод. Борцеві пропонується вести сутичку в перемінному темпі (спуртами), збільшуючи швидкість дій до межі на короткі проміжки часу (1-2 хв.). Від заняття до заняття проміжки боротьби з малим темпом скорочуються.

4. Метод наростання часу сутички. Борцеві пропонують спочатку вести сутичку у швидкому темпі короткий проміжок часу, потім від заняття до заняття час потроху збільшують. Треба стежити за тим, щоб швидкість не зменшувалася.

Додавання швидкостей відбувається за рахунок одночасного руху різних ланок тіла. Так, захоплення можна зробити швидше, якщо починати рух крокуючи вперед, висуваючи таз, нахиляючи і розгинаючи руку. При цьому варто враховувати, що виграючи у швидкості виконання дії, борець часто програє в силі. Звичайно такі дії застосовуються в такому випадку, коли для виконання задачі досить зупинити рух якої-небудь частини тіла супротивника.

Спритність

Спритність - це здатність швидко і щонайкраще вирішувати рухові задачі.

Спритність борця виміряється часом, що він затрачає на рішення рухової задачі. Спритність залежить від координаційної складності рухової дії і вимог точності дії.

Здатність швидко, точно вирішувати складні рухові задачі залежить у першу чергу від функціональних можливостей кори великих півкуль (при досить високому ступені розвитку фізичних якостей). Отже, досконалість умовно-рефлекторної діяльності кори - основа якості спритності.

Для рішення рухової задачі борець повинний:

1) одержати точну і досить повну інформацію;

2) переробити інформацію і скласти програму дії;

3) вчасно здійснити програму.

Одержання інформації залежить від досконалості роботи різних аналізаторів і їхньої здатності точно диференціювати подразники. Отже, для розвитку спритності борця потрібно:

1. Удосконалювати роботу різних аналізаторів, підвищити здатність точно диференціювати зовнішні і внутрішні подразники.

2. Удосконалювати здатність координувати різні рухи.

Координаційні здібності удосконалюються шляхом вивчення нових дій і видозміни вивчених дій. Видозміна вивчених дій покликана удосконалювати координаційні здібності для того, щоб вивчені дії могли бути застосовані в найрізноманітнішій обстановці і щоб "тренувати" кору великих півкуль. Видозміна вивчених дій дозволяє виробити спритність не тільки загально розвиваючими вправами, але і засобами самої боротьби.

Гнучкість


Гнучкість - це здатність робити рухи з можливо великою амплітудою.

Виміряється гнучкість величиною кута відхилення від природного положення у визначеному напрямку. Гнучкість залежить від рухливості в суглобах. Для того, щоб збільшити амплітуду рухів, потрібно вправами привести м'язи в такий стан, щоб вони розтягувалися до необхідної величини. Еластичність м'язів підвищується з підвищенням їхньої температури, отже, вправи на гнучкість варто давати після розігрівання, що досягається виконанням фізичних вправ з порівняно великим навантаженням “до поту”, розігрів у парній, лазні й інші засоби. Розрізняють два види гнучкості: активну і пасивну. Активна - це амплітуда руху в результаті додавання борцем зусиль власних м'язів. Пасивна - амплітуда руху в результаті додавання зовнішніх сил.

Відповідно до цього розрізняють і методи розвитку гнучкості. Активна гнучкість розвивається:

1. Вправами, у яких рух у суглобі формується до межі за рахунок тяги власних м'язів.

2. Вправами, у яких рух у суглобі формується до межі, за рахунок створення визначеної сили інерції (ривків).

Пасивна гнучкість розвивається вправами, у яких для збільшення гнучкості додається зовнішня сила: вага партнера, сила партнера, вага різних предметів і снарядів. Ці сили можуть додаватися короткочасно, але з великою частотою або довгостроково, поступово доводячи рух до максимальної амплітуди.

Рекомендується виконувати вправи для розвитку гнучкості в підготовчій і заключній частинах кожного уроку.


Література:

1. Андреев В. М., Чумаков Е. М. борьба самбо. М. ФИС, 1967г.

2. В. Путин, В. Шестаков, А.Левицкий. «Учимся дзюдо с Владимиром Путиным». Москва, «Олма-Пресс», 2002 г.

3. Дзю-до. Сокращённый перевод с японского В. И. Силина. М. ФИС 1977г.

4. С.Ф. Матвєєв. Боротьба самбо. Видання друге, доповнене та перероблене. Київ, «Здоров`я», 1977 р.

5. Спортивная борьба. Учебник для институтов физической культуры. Под общ. ред. А. П. Купцова. М., Фис 1978 г.



6. Спортивная борьба. учебник для институтов физической культуры. Под общ. ред. Н. М. Галковского, А. З. Катулина. М. Фис 1968 г.